Слав’янський колодар

Січень

1 січня. Новий рік

Це свято місяця, який на дев'ятий день після Коляди переносить Сонце-Сивояра в Інше, щоб у світі запанував новий Сонце-Божич. На честь місяця Велеса готують вареники – обрядову страву Нового року. Хлопчики і парубки засівають хати, символізуючи цим народження нового життя і промовляючи обрядову молитву: «Сію, вію, посіваю, з Новим роком вітаю! Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця! На щастя, на здоров'я, на багато літ господарю, господині та усьому Білому Світу!»

6 січня. Водосвяття* (Яр-Дана, Туриці Зимові)

Дванадцятий день зимових святок, їх закінчення.

Напередодні Водосвяття треба перебувати в суворому говінні. Готується голодна кутя. У цей період Сонце перебуває найближче до Землі і починає яритися - наповнюватися молодою силою. У цей момент воно впливає на воду – Дану, наповнюючи її божественною силою. Тому Водосвяття ще називають Яр-Дана. Вранці люди йдуть до водоймищ, щоб запастися на весь рік святою цілющою водою. На річці, на ставку випилюють із льоду рівносторонній хрест або круг-ополонку, які символізують Сонце. Поряд із хрестом ставлять престол з льоду, обвитий сосновими гілками, - так звану «Небесну Браму».

Волхви і жреці освячують Яр-Данську воду. Люди, набравши освяченої води, вмивають очі, щоб добре бачили, вуха, щоб добре чули (і тільки добрі слова!), лоб, щоб мудрою була голова, а вдома обтирають тіло, щоб було здоровим. Сміливці купаються в ополонці, знаючи, що цілий рік не хворітимуть і будуть благословенні.

Деякі яскраві миті святкування Водосвяття представлені нижче в світлинах:

14 січня. Віща седмиця

День Волхвів.

Початок тижня, на якому заведено ворожити на майбутнє, середина календарної зими, умовне занурення світу в пітьму (Наву), де перетинаються минуле й майбутнє. Проводяться обряди-ворожіння за погодою, птахами і звірами. У цей тиждень слід приділити увагу своєму духовному життю, замислитися над призначенням і його найкращим виконанням.

20 січня. Відання

Ворожіння на майбутнє. Звернення волхвів до Потойбіччя. Волхви вершать святі таїнства. Свято проводиться тільки Духовними Провідниками.

Лютий

2 лютого. Громниця. Стрітення*

«Зустріч» Зими з Весною або, якщо ділити рік не на чотири пори, а на дві, битва Зими з Літом. Слав'яни уособлювали Зиму зі старою кістлявою згорбленою бабою в чорному полинялому одязі. Зима – це Богиня Смерті, Мара. Богиня Зими завзято бореться з Богинею Весни – молодою красивою дівчиною, одягненою в зелене вбрання. На Стрітення люди йдуть у храм на славлення і несуть із собою свічку (після освячення її називають «громничкою»). Коли навесні налітала сильна буря з громом і блискавками (у народі говорили: «Б'ють перуниці»), тоді люди, щоб захистити себе, подвір'я і худобу від вогняних стріл, запалювали свічку-громничку, освячену в храмі, ставили її перед образами і кумирами Богів або ліпили на край столу і молилися: «Врятуй, Роде Всемогутній, мене від усякого зла».

Разом із свічками-громничками в храмі освячували воду, її називали «стрітенською». Принесеною освяченою водою окропляли хату (кутки), щоб в ній завжди було щастя. Стрітенська вода вважалась цілющою, її застосовували проти «наврочення», лікували вуха, натирали хворі місця на тілі, а навесні окропляли господаря, коли він у перший раз ішов орати. Цією водою окропляли також худобу, коли вперше виганяли на поле, щоб її «не брали» злі очі.

7-13 лютого. Масляниця

Веселе всенародне свято, пов’язане із зазиванням весняного Сонечка.

Масляницю святкують цілий тиждень. Кожен день цього тижня має свої обряди. Понеділок – зустріч свята. Люди влаштовували льодяні ковзанки, гойдалки. І дорослі, і діти виходили ковзатись і гойдатись. Вівторок – початок веселих ігор, пригощання млинцями. Середа – тещі запрошують зятів із дружинами на млинці. Четвер – народні гуляння. Щоб допомогти Сонечку прогнати Зиму, люди влаштовували катання на конях посолонь навколо села. П’ятниця – зяті запрошують тещу на вечерю. Субота – родичі ходять у гості до родичів і пригощають млинцями. Найбільш пишно відзначається неділя, яку ще називають «прощеним днем», бо в цей день треба обійти всіх родичів та сусідів і попросити вибачення за всі скоєні образи. В Україні, на відміну від російських млинців, у цей день готували вареники з сиром. Проводились масові гуляння, ігри, забави. Вважалось, що не радіти на масляницю - значить, жити в біді.

На цьому тижні не шиють і не прядуть.

Парубки вибирають наречених. Неодруженим парубкам жінки прив’язують до ноги або до руки колодку (символ продовження роду). Звідси старовинне прислів’я: «Не женився єси, так колодку носи!» Цю колодку незаміжні жінки сповивали кусками полотна в перший день масляничного тижня. Звідси ще одна назва свята – «Колодка».

Спас Колодій, з яким також пов’язане свято Масляниці, учив сватів премудрості сватання, яке має привести до щасливого сімейного союзу.

Обрядові страви цього тижня - переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці).

11 лютого – Велике свято Велеса*

Вшановують Бога мудрості, торгівлі, багатства, достатку й добробуту, покровителя талантів, кудесництва, опікуна худоби.

Випікають житній хліб, яким годують домашню худобу, освячують хліви. Русини в цей день одягались у вивернуті кожухи і надягали звірячі маски, бо волосся і шерсть вважались символами багатства й тепла. Проводився обрядовий поєдинок Велеса з Ярилом (перевдягнені хлопці). Перемогу в поєдинку завжди отримує Ярило, збиваючи Велесові роги, – вважається, що тим самим рогів позбавляється Зима, адже в цей час панує Велес. Але збивається лише один ріг, тож Зима продовжується. Замість потепління після Велесового дня, навпаки, міцнішають холоди, проявляється сила Велеса-Мороза.Тому місяць лютень наші предки називали ще Зимобором, оскільки Весна починає активно боротися із Зимою, а від того морози стають «лютими». Умовно кажучи, Велес лютує тому, що втрачає свою силу.

Деякі яскраві миті святкування свята Велеса представлені нижче в світлинах:

24 лютого – Обернення

Вважається, що з цього дня птахи починають свій політ з Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються – це про них прислів’я: «Перший раз гладеньке (яйце), а другий раз – пухке (пташеня)». Печуться обрядові коржики, читаються молитви про благо і багатство в сім'ї.

Березень

1 березня – Заклички (Весняний Стрибог)

Святкується через 27 днів після Громниці.

Цей день присвячений прославлянню Весни і зазиванню сил Добра і Життя у світ. Спалюють опудало Зими. Закликають птахів із Вирію. Весняним Стрибогом зветься цей день, бо простір починає наповнюватися силами Весни. Слав'яни закликають Стрибога з'явитися в ликах теплих південних вітрів. Тому на Заклички, збираючись на капищах або в родових поселеннях, слав'яни творили треби Стрибогу.

Деякі яскраві миті святкування свята Весняний Стрибог представлені нижче в світлинах:

9 березня – День Лади і Лелі

Весняне свято Матері-Землі.

День Богородиці Богині Лади та її доньки Лелі. Лада приходила до наших предків у вигляді молодої замужньої жінки, дуже ніжної, душевної. Наші прабабусі зображували її з дитиною на голові і зеленим яблуком у руках. Лада – Богиня ладу, гармонії, любові й ніжності, народження та родючості. Вона воскрешає замерзлу взимку Природу і робить Землю родючою. Лада – дружина Сварога, жіночий прояв Рода Всевишнього. Усі Богині – це її прояв і уособлення. Лада – це Божественна Любов, яка є основою творення і життя. Вона піклується про любов у сім’ях, створення багатодітних сімей, бо сама є матір’ю дванадцяти Сварожичів. У Лади є улюблена донька Леля – струнка і весела дівчина з віночком на голові і співучою вдачею. Там, де вона з’являється, оживає природа, яскравіше світить Сонечко, співають пташки і розквітають квіти. Богиня Леля - заступниця любові та шлюбу.

На свято Лади і Лелі наші предки закликали Весну: «Благослови, Мати, ой, Лада-Мати, Весну закликати, Зиму проводжати».

10 березня – Жайворонки. Сорочини

Друге закликання Весни. За 27 днів після Дня Велеса, на 77 день від Коляди. Пробудження Матінки-Землі.

У цей день заведено зустрічати пташок із теплих країв. Свято називається Сорочини, бо вважалось, що прилітає сорок різних пташок із різних країв. Предки пекли сорок бубликів або печиво у вигляді пташок – «жайворонків» - і роздавали їх дітям. А дівчата варили сорок вареників із сиром і пригощали ними хлопців. У деяких селах існувала традиція випікати житні колобки. Одного колобка викидали за вікно для Мороза, таким чином проганяючи його. Вважалося, що птахи приносять на крилах Весну. В цей день закликали Весну веснянками та іншими співами. Святково одягнені люди йшли за село і весь час співали обрядових пісень про пташок та весну. Якщо в цей день вам зустрінеться якась перелітна пташка, то це - на радість.

15 березня – Початок* суворого дев’ятиденного очищення душі і тіла

17 березня – Навський Великдень (Чистий Четвер)

За три дні до Новоліття.

У четвер перед Великоднем поминають предків, прибирають їхні могили і прикрашають їх квітами та вінками. Вся родина до сходу сонця має скупатися. Корисне купання в холодній воді річки, навіть якщо є лід (предки занурювалися в ополонку). Після богослужби люди приходили до дому і справляли вечерю на багатій куті з медом - це вечеря з Душами Предків. У цей день дівчата для краси умивалися зі срібного посуду, а також під яблунею розчісували косу, щоб гарно росла. Готували «четвергову сіль», перепікаючи її в печі, щоб потім використовувати як оберіг.

20 березня – Вербна неділя

Неділя перед Великоднем називалась Вербиця, Вербна або Квітна неділя. Предки славили Вічне Прадерево Життя. Освячували вербові гілки. Хльоскали дітей і дорослих вербовою гілкою на знак побажання здоров’я та зросту. Після прославлення, на якому освячувались вербні гілочки, слав’яни встромляли ці гілочки в себе на городі або вздовж дороги, а тому слав’янські села багаті вербами.

21 березня – Новоліття (Ярі літа). Весняне рівнодення

День рівняється з ніччю. Прославляють Сонце і готуються до Великодня. Волхви проводять свої обряди та ритуали, щоб духом з’єднатися з Новим Сонцем і разом із ним перейти в Нове Літо. Тому свято й називається Новоліття – початок нового тепла.

24 березня – Ярило Красний* (Великдень Дажбожий)

Святкується через три дні після того, як Сонце-дитя став Сонцем-юнаком, тобто через три дні після Новоліття.

На небі воцаряється Ярило – Бог цвітіння Природи, весняного Сонця, родючості і дітонародження. Ярило запліднює своєю силою Землю, благословляє її на новий урожай. Проводяться славлення на капищах і в храмах. Люди приносять із собою писанки (свіжі курячі яйця, виписані власноруч) і крашанки, паски і великодні баби. Дарують один одному писанки. Традиційним є великоднє цілування – давній язичницький обряд, покликаний створювати лад і хороші, дружні стосунки між людьми.

Вдома після славлення люди їдять крашанки та іншу освячену їжу. Шкаралупи з освячених яєць зберігають для Рахманського Великодня.

Писанка символізує собою Всесвіт, якого запліднює Небесна Сила. Ті писанки, які залишилися з минулого Великодня, треба закопати в землю на городі чи в саду для гарного врожаю.

Деякі яскраві миті святкування свята Великдень Дажбожий представлені нижче в світлинах:

25 березня – Благовіщення

Весна пробуджує Перуницю – жіночу пару Перуна. В цей день дотримуються суворої заборони починати усіляку справу - «навіть пташка гнізда не в’є» (поганий час для будь-якого почину і зачаття). На Благовіщення повністю відкривається небо, і в цей час можна випросити собі в Бога славу. Під вечір треба вийти у двір, подивитися в небо і знайти велику зорю. В ту хвилину, як відкривається небо, слід закричати: «Боже, дай мені велику славу!».

26 березня – Благовісник

Пробуджується Бог Перун і своїм громом сповіщає Землю про весняні зародки Життя. З цього часу починають усіляку роботу.

Квітень

3 квітня – Радуниця

Прихід на землю душ наших пращурів.

Відвідують кладовища, окликають кожного покійного на ім’я, приносять на могили крашанки, хліб, пироги, млинці. І залишають усе це для предків.

8 квітня – Зміїв День. Ящур

Ушанування Велесового потойбічного світу.

У цей день прокидаються змії і всі гади, які виповзають погрітися на сонечку. Наші предки підносили їм у цей день треби з їжі, прославляючи таким чином Бога мудрості й таємних знань Велеса. Жодних особливих обрядових дій не проводять. Читають славлення Велесу.

13 квітня – Права Середа* (Рахманський Великдень)

Ушанування рахманів-пращурів – носіїв Духа Рода, благочестивих волхвів-радетелів.

Рахман – це волхв-мудрець, старотець вищої волхвівської посвяти. Обов’язковий обряд Рахманського Великодня – передзвін дзвіночками. Так слав’яни сповіщають праведних праотців про те, що пам’ятають і вшановують свій світлий рід. На Рахманський Великдень також кидають у річку шкаралупи, що залишилися від Великодніх писанок. Ці шкаралупи ідуть у Праву і сповіщають предків Рахманів про те, що слав’яни справили велике свято Колодару – Великдень Дажбожий.

Деякі яскраві миті святкування свята Рахманський Великдень представлені нижче в світлинах:

22 квітня – Лельник. Ладовиці. Красна Гора

Дівоче свято краси і любові.

Дівчата плетуть віночки, співають веснянок і водять хороводи, славлять вічну любов Всесвіту – Ладу-Матінку та її доньку Лелю. Свято ще називають Красна Гора, бо в цей день Богиня Лада виходить на «небесну» гору, щоб ладувати все навкруги і вселяти любов у душі людей. У цей день відбуваються сватання, заручини та весняні весілля.

Деякі яскраві миті святкування свята Лельник представлені нижче в світлинах:

24 квітня – Ярило Буйний

Ушанування весняного Сонця, яке вже набрало сили від Ведикодня Дажбожого.

Якщо Ярило Красний символізує юність, пробудження Природи і Землі, то Ярило Буйний – яре, всеперемагаюче Сонце – означає зрілість, буяння життя, засівання Землі. Ярилу Буйного ще зовуть Урай-раєм.

Парубки вибирають собі пару. Влаштовують обрядові ігри, водять хороводи. Всі учасники мають бути у віночках. Витязі проводили змагання, демонструючи свою силу та козацькі навички.

В Ярилів день зазвичай ходять босими по росі та вмиваються нею - у цей день вона вважається цілющою. Освячуються вода і криниці.

Жінки та чоловіки, які не можуть зачати дітей, у цей день з особливими вранішніми молитвами зустрічають Сонце-Ярилу у священних гаях, приносять пожертви і очищають тіла для зачаття нової душі.

У цей день волхв після обіду йде освячувати поля, адже настав час їхнього засівання. Волхв читає молитву на щедрий урожай, на дощі, обходить ріллю, окроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за родючість землі. Після загального обходу ріллі всі сідають обідати. Залишки їжі після обіду закопують у землю, щоб вона добре вродила.

30 квітня – Радуниця. Тризна

(ніч поминання Богів і Предків). Через 77 днів після Дня Велеса.

Проводи Душ Предків, які приходять до нас на Великдень Дажбожий. Напередодні Радуниці жінки несуть на капище кошики з обрядовою кашею й іншою їжею - для освячення. Потім із цією їжею йдуть на могили предків або туди, де був висипаний прах предків. Кошики ставлять у ряд, запалюють біля них свічки, і жрець править Велику Тризну, поминаючи Предків. Після цього їжу несуть на могили, розкладають її там та вживають, поминаючи померлих: «Дай нам, Боже, довго на цьому світі прожити, в доброму щасті господарювати, а померлим – радісно в Ірії перебувати!» З давніх-давен їжею, яку залишали на могилах, було заведено пригощати дітей; часто діти самі після поминок збирали їжу з могил, як пам`ять про померлих.

Травень

2 травня – Свято Живи* Ярилиця

Богиня Жива сходить у Яву, щоб породити багаті плоди. У цей день освячуються поля, на яких уже зійшли посіви.

Деякі яскраві миті святкування свята Живи представлені нижче в світлинах:

10 травня – Зільник

У цей день збирають усіляке весняне зілля і копають цілюще коріння. День знахарок. Після збору трав жінки влаштовували колективне купання в трав’яному напарі та урочистий обід у лісі. Трави збирають до сходу Сонця, коли ще не спала роса. Коли травниця знаходить потрібну рослину, вона стає обличчям на схід і, перш ніж зірвати рослину, «замовляє» її: «Матінка Лада ходила, зілля родила, щедро поливала, нам в поміч давала».

12 травня – Русалій Великдень

Сьомий тиждень після Великодня – Русалії (з 9 по 15 травня).

У давні часи русальний тиждень називали «сьомик». Це - свято Берегинь роду. Поминаємо Душі Праматерів, приносимо на води річок пожертви із свіжовипеченого хліба. Під час цього тижня вся родина має жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голос, не ображати одне одного, згадувати пращурів добрими словами, влаштовувати поминальні обіди, бо душі наших предків заходять до нашої оселі, щоб подивитись на наше життя. У ці дні завивають вінки, заплітають берізку, заквітчують хату і подвір’я. Жінки розвішують на деревах рушники, стрічки, шматочки полотна – «Русалкам на сорочку», дівчата кидають на воду вінки і пахучі трави – це є пожертви Русалкам перед початком купального сезону.

Четвер на Русальному тижні – Русалій Великдень. У цей день жінки і чоловіки одягали святковий одяг, ішли на поля, влаштовували там святковий обід, а залишки їжі відносили на краї полів – для Русалок.

15 травня – Троян*. Весняні Діди

Обряд поминання Предків.

Вважається, що в цей день душі Предків сходять у Яву. Одружені чоловік і жінка, які хочуть мати дітей, прикликають ці душі, щоб вони втілились у нащадках. А зачинати ці душі вони будуть через сорок днів – на Купала. Саме тоді відбудеться велике свято шлюбу сонця Дажбога і води Дани, а одночасно й онуків Дажбожих. Душі, які не були прикликані для нового народження, возносяться назад у Сваргу, тому це свято ще називають Вознесінням.

31 травня – 6 червня – Русалії

Буйство Природи.

Червень

1 червня - Шум

Дажбог ходить по Землі і наповнює все живе Силою. Свято Шума завершує весняний цикл. Це день останніх весняних хороводів у священних гаях. Шум є сам Князь-Дажбог, який опорядив Природу листям і зіллям. У Русі-Україні, водячи хороводи, йому співають величальну славу (обрядову пісню):

«Гей, нумо-нумо заплетімо Шума, Шума заплетімо, гуляти ходімо.
Приспів:
Ой, ходить Шум по діброві, Шумиха рибу ловить, Що зловила - те згубила, Сукні дочці не купила: «Постій, дочко, до суботи, Куплю тобі ще й чоботи, Червоную плахту, зелену запаску». Люби мене, мій князеньку, коли твоя ласка.
Гей, нумо-нумо в зеленого Шума, А в нашого Шума зеленая шуба.
Приспів.
Гей, заплетися, Шуме, заплетися, Та зеленим барвіночком розстелися.
Приспів.
Гей, нумо-нумо розплетімо Шума, Шума розплетімо, гуляти ходімо».

5 червня – Сьомик. Ярило Літній

77 день від Новоліття. Підготовка до Купальских свят.

Стародавнє слав'янське жіноче свято вшанування великої Сили Матері-Землі, свято магічних жіночих обрядів. У цей день Ярило славиться жінками у його запліднюючій суті. В колодарі цей день чітко протистоїть Морозу (Дню Велеса), 6 грудня.

Деякі яскраві миті святкування свята Сьомик представлені нижче в світлинах:

6 червня – Закінчення Русалій

16 червня – Початок суворого дев'ятиденного очищення душі і тіла

21 червня – Купальский зачин*. Літнє сонцестояння

Підготовка до свята, волхвівські обряди. Відаючі люди цього дня благословляють своїми моліннями і славленнями літнє Сонце, яке народжується, – Семиярилу.

23 червня – Ніч на Купала*

Припадає на третю ніч літнього сонцестояння. Вона з’єднує людей із божественним світом Природи. Особливо любить святкувати цю ніч молодь, беручи участь в обрядових дійствах, які починаються увечері і закінчуються зустріччю Сонця-Купали. Напередодні Купали проводяться всі найсвятіші обряди і дійства. У Купальську ніч, коли все рясніє зеленню, Бог Купало благословляє зрілість усього сущого, а серця молоді і юні скріплює любов'ю. Пара, яка береться за руки і тричі перестрибує через священний купальський вогонь, вважається зарученою.

У Купальську ніч Дажбог яко Перун запалює квітку папороті, і щаслива та пара, яка побачить його. Але запалюється та квітка не стільки у світі явному, скільки в душі людини, котра знайшла своє призначення, твердо стала на шлях і впевнено, не озираючись, іде до мети. Тому така людина володіє незбагненно великим щастям і знає, що їй робити у світі. Пари, які з'єднуються душами і знаходять один шлях на двох, отримують здатність відати Праву, а це – найбільше багатство у всіх світах.

У цей час небесне світило перебуває в куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі – найкоротші. Рослинний і тваринний світи отримують найбільшу кількість тепла і світла, визрівають зерна і плоди.

У Купальську ніч польові і лісові трави набирають винятково чарівних властивостей, маючи велику лікувальну силу. Збиранням зілля займаються, в основному, старші люди, бо їм найбільше потрібна допомога лікарських рослин. Виходять збирати траву рано вранці. У цей час загадують найпотаємніші бажання, і ті, так або інакше, здійснюються.

Деякі яскраві миті святкування свята Купала представлені нижче в світлинах:

24 червня – Купало*. Різдво літнього Сонця (Семиярило)

Відзначається на третій день після літнього сонцестояння, коли Сонце-юнак стає Сонцем-чоловіком. З ранку – освячення води, криниць, збір лікарських рослин.

Липень

14 липня. Білобог*. Літній Стрибог. Посвистач

Середина Літа. Двадцять перший день від Купали.

Стрибог є стрижнем і основою об'єднання і переходу Білоби в Чорнобу і навпаки. Проявляється Стрибог у русі, він єдиний зі Сваргою і може бути як дуже швидким, так і дуже повільним.

Вітри – це зміни, перетворення, і тому Стрибог може проявлятися стражданням, оскільки без внутрішніх самообмеження і пересторог важко добитися серйозних змін. Коли вітру немає, це означає, що він набирає силу для ривка. Так само і людина - може стримуватися і дотримуватися певного порядку, щоб піднятися на вищий ступінь духовного розвитку.

У Стрибога є шість синів і шість дочок та багато онуків. Вони допомагають йому підтримувати усе в русі, спрямовуючи погоду і переміщення в просторі. За волею Батька вони борються з нечистю, знищуючи її вогняними стрілами. Стрибог всюдисущий і бачить усе, що відбувається у світі, тому він має чотири головних лики: Сівер – Бог холодних вітрів, Літник – Бог теплих вітрів, Стрига – Бог східних вітрів, Вітрил – Бог південних вітрів. Окрім них є Морян – вітер, що віє з моря, і Вітерець – легкий вітер. Серед Стрибожичів є підступний і хитрий повітряний дух – Перелесник.

У середині літа, коли вже видно з урожаю, як житиме рід – добре чи погано, вшановують Батька Стрибога. Знаючи, що попереду Перуновий тиждень і Паликопа, Стрибога славлять як Батька вітрів, що можуть принести як добрі, так і погані зміни.

День Стрибога – неділя, оскільки він Великий Батько, який із Родом Всевишнім суть одне. У людській свідомості він уявляється як старець із великою бородою, луком, стрілами і батогом.

Стрибог є сам простір і його утримувач. У його день ворожать по вогняних стрілах, випускаючи їх зі сходу на захід.

20 липня. Перунів День

Перун є одним з найстарших Сварожичів (синів-проявів Сварога). Захисник Законів Праві, уособлення всепереможних сил Рода Всевишнього (небесних і земних), повелитель блискавки і грому.

Для уславлення Перуна, який ототожнювався з дубом, його дерево висаджували і ростили в Боголіссях – священних гаях. На честь Громовержця в родових храмах постійно горіли вогні, які підтримувалися дубовими гілками. Щоб був добрий урожай, в день Перуна чоловіки приносили пожертви дубам, звертаючись до Неба, а жінки – липам, звертаючись до материнських сил Землі.

Головними святами Перуна є Купало, коли Перун проявляється через Дажбога (у цю ніч саме Перун запалює цвіт папороті), та Перунів тиждень, початок якого припадає на 20 липня.

В останню третину липня Сонце-Дажбог входить у вогняне сузір'я Лева. Споконвіку в ці дні слав'яни вшановують Бога Перуна, бо давно було помічено, що в кінці липня особливо сильно б'ють громи з блискавками. Три свята випадають на Перунів тиждень: Перунів День, Перуниця-Додола та Паликопа. Разом вони ознаменовують початок жнив.

Саме у Перунів День проходять моління біля старих дубів – священних Перунових дерев, ритуальні обіди, освячення води «Перуновими сокирками», плетення вінків із дубових гілок і покладання їх на голови чоловікам для сили і здоров'я. Але найголовніше - саме в Перунів День слав'янські чоловіки проводять тризни - поєдинки, в яких випробовують свою силу і сміливість. Жреці зазивають помірятися силами найгідніших, один з яких стає Князем Перунового Дня.

Деякі яскраві миті святкування свята Перуна представлені нижче в світлинах:

22 липня. Літня Перуниця

Вшанування блискавки - жіночого прояву Громовержця.

За два дні після свята Перуна вшановують його дружину (войовничу жіночу постать) – Перуницю-Додолу. Спрадавна повелося в слав'ян, що жінка, коли наставали вкрай небезпечні для Рідної Землі часи, брала до рук зброю і обороняла свій рід. У цей день дівчата проводять тризни - змагаються у володінні різними видами зброї і в навичках самооборони. Також цього дня проводять дівочі посвячення.

26 липня. Чур. Паликопа

Обряди на єднання вогню земного з вогнем небесним, роди моляться про збереження коп жита-пшениці. Цього дня розпалюють вогні з соломи і очищаються, перестрибуючи через них.

Обходять ниву з моліннями про врожай, звертаються до Богів із проханням зберегти і захистити жнивні поля.

Цього дня в променях вранішнього Сонця з'являється зірка Сиріус.

Серпень

1 серпня. Спасівка. Перший Спас

Подяка Роду-Всебогу і Рідним Богам за врожай. Освячення маку, квітів, джерел і криниць.

Сороковий день від найкоротшої літньої ночі - Купальської. У колодарі це свято стоїть навпроти Зимової Громниці - Стрітення (2 лютого), і якщо остання є зустріччю Весни, то Перший Спас уособлює завершення весняно-літнього циклу. У народі це свято ще називають Маковієм. Прийнято шанувати душі Предків, освячувати колодязі і джерела. Як і за давніх часів, слав’яни-рідновіри урочистими процесіями із піснями і славленнями йдуть від капища до джерел. Там розпалюють два вогні і обкурюють джерела, після чого проводять гуляння з піснями і танцями.

7 серпня. Обжинки. Другий Спас

Освячення меду, яблук, груш та інших дарів саду.

Особливих обрядів цього дня не проводять, але в сім'ях улаштовують застілля, а господар значну увагу приділяє молитві на пасіці (якщо є), звертаючись до Велеса за благословенням і освяченням його господарства. На капищах і святилищах жреці освячують дари саду (фрукти).

17 серпня. День Пречистої Матері-Землі*

За 40 днів до Овсеня. Початок сорокаденного очищення душі і тіла. У народі – Перша Пречиста.

До цього дня треба закінчити збір урожаю, оскільки Мати-Земля готується до осінньо-зимового сну. Особливу увагу слід приділити молитвам і славленням Макоші-Матінці, наситити її Живою, подякувати за врожаї та підтримку життя в Яві. Жриці проводять обряди подяки і принесення пожертвувань Землі-Матінці. Ставлення до землі як до Матері проявилося цілим рядом обрядових дійств: сповіддю Землі, покаянням за кривду перед Матір'ю-Землею, катанням у росі, освяченням благодатною силою Матері-Землі. У світогляді арійських народів немає нічого більш значущого в Яві, ніж образ Матері-Землі, він перетинається з образами матері, дружини, сестри і переходить на весь жіночий рід. Земля ототожнена у нас із матір'ю, а жінка – з родючою землею, і коли ми прагнемо звеличити жінку, то бажаємо їй бути багатою і родючою, як Земля-Мати.

18 серпня. Хорояр. Третій Спас

Освячення і споживання жертовного короваю з нового зерна, дякування Дажбогу за щедрі дари, за врожай. Освячення зерна для посіву озимини. Обрядові змагання на конях, ворожіння по коню і вшанування коня як символа Бога Сонця – Хорса, Ярила, Дажбога. Коней прикрашають стрічками, заплітають їм гриви, виявляють усілякі знаки пошани і поваги.

31 серпня. Постриження. День Священного Вогню-Захисника

Вечірнє запалювання сімейного вогнища, поминання загиблих Богатирів і Витязів рідної Землі.

Військові посвячення. Запалений цього дня вогонь зберігається в хаті до весни, його намагаються не загасити, принести в піч, запалити від нього свічки. Також цього дня проводять варнові посвяти - пострижени.

Вересень

8 вересня. Рожаниці

На 77 день від Купали. Початок Бабиного літа.

Богиня Рожаниця – сама Мати-Земля, втілення родючості. Рожаниця через ворота Наві приводить душі людей для народження у земному світі. Рожаницями (у множині) є Рідні Богині, від яких пішов Рід Небесний, і Праматері Слав'янські, від яких пішов рід земний. Усі наші Богині так або інакше пов'язані з культом Землі, бо, відколи слав'яни стали землю «раяти» і зерно сіяти, до них прийшло усвідомлення великої любові Матері-Землі. Ми вчилися і досі вчимося спілкуватися із Землею, наповнювати її силою восени і отримувати благодать навесні і влітку.

У кінці літа і на початку осені ми славимо Велику Матір саме як Рожаницю на честь тих благ, якими обдаровує Земля-Мати рід земний. Ставлення до землі як до Матері проявилося цілою низкою обрядових дійств (описаний обряд - у Першій Пречистій).

Святкують Рожаниць: на Сорочини (10 березня), оскільки душі з Ірію у світ Яви приводять жінки-матері; на Лельник (22 квітня) – у дівоче свято Лелі і Лади, коли водяться хороводи-сварги, які впорядковують Всесвіт, відновлюючи рівновагу в Природі і людських душах; на Пречисту (17 серпня) – як ушанування Матері-Землі.

Деякі яскраві миті святкування свята Рожаниці представлені нижче в світлинах:

14 вересня. Ірій. Здвиження

День початку суворого дев'ятиденного очищення душі і тіла. Закриття Сварги. Проводи птахів до Вирію, молитви до Предків.

Цього дня Земля здвигається з Літа на Зиму, починається осінь. Жінки, які прагнуть мати дітей, звертаються до лелек, щоб ті навесні прилетіли до них у двір із дитячою душею на крилах.

Це час, коли світлі Боги возносяться в Праву. Триває він до Дня Марени (Мари), а закінчується на Коляду, коли Боги знову сходять у Яву славити народження Божича.

22 вересня. Овсенів зачин*. Осіннє рівнодення

Волхвівські обряди. День пов'язаний зі смертю (образною) літнього Сонця – Семиярили. Цього дня волхви палять жертовні вогні, допомагаючи Семиярилі перейти в Інше, щоби знову відродитися на Купалу.

26 вересня. Овсень*. Сивий Яр. Радогощ. Світовит

Святкується на третій день після осіннього рівнодення.

Відзначається слав'янами після закінчення сільськогосподарських робіт двічі – як Великий і як Малий. Значення слова точно не з'ясовано, найбільш переконлива теорія свідчить про те, що воно походить від давньоруського «оусинь» - синій, блискучий. Такий колір неба буває в період зимового сонцестояння, звідси і одна з назв грудня – «просинець».

Найстарішою назвою Овсеня у слав'ян є Ясен - як позначення старості, мудрості, ясності розуму. Хоча починає Овсень найтемнішу частину Річного Кола, ім'я його пов'язується зі світлою частиною, з Новим Роком. Овсень є перехідним періодом, містком з одного літа в інше.

Малий Овсень припадає на найкоротший день у році, що підтверджується обрядом засівання, властивим Новорічним святкам, і назвою цього дійства в німецькій мові: «owsen» - засівати. Головні обряди на честь Овсеня пов'язані із сільскогосподарськими роботами, точніше з їхнім завершенням, і з єднанням родів, адже після закінчення жнив роди збиралися на спільні громадські свята, у цей же час грали й весілля. Тому Овсень – опікун наших багатств і символ єдності родів слав'янських.

Зображується Овсень, як вершник з багатими плодами в десниці і жмутиком сухих квітів у шуйці. Він розподіляє багатства землі поміж родовичами, наділяючи чесних і роботящих і караючи ледарів та злодіїв. У народі побутує приказка: «Овсень на строкатому коні їздить». Головними дійовими особами цього свята є старші люди й одружені пари, що мають дітей. Обов`язкові атрибути свята - це Дідух як символ Велеса, що входить у силу, зерна жита, пшениці і вівса та великий калач. На Руяні великий калач був заввишки з людину. Цей калач символізує багатство всього роду, підсумок досягнень вогнищан. Також він відображує уявлення про Старе Могутнє Сонце, яке восени вже не гріє, але від нього залежить урожай. Цього дня влаштовується велика братчина - бенкет. На нього сходиться весь рід, до родового столу кожен приносить найкраще від столу сімейного. Проводиться обряд пророцтва на майбутнє.

Деякі яскраві миті святкування свята Сивий Яр представлені нижче в світлинах:

Жовтень

1 жовтня. Покрова Матері-Землі

Земля вкривається на зиму.

Свято Покрови Матері Слави в колодарі православних рідновірів символізує засипання Природи і вкриття Землі на зиму. Дійсно, в жовтні з дерев облітає листя, усі плоди вже дозріли: «Прийшла Покрова – на дереві голо». Бог Сивояр вступає у свою повну силу, а Мати-Земля вкривається, щоб прокинутися на Стрічу. Віднині тривожити її не можна - усі польові роботи закінчилися. Жінки виносять хліб на своє поле і жертвують його Макоші, потім окропляють свяченою водою краї ниви і городу, примовляючи: «Де Дана ходила, водою святою кропила, там Покровушка листом землю покрила, щоб до весни сил набиралася». У дівчат починається сезон вечорниць. Дівчата, які хочуть вийти заміж, у священних гаях кладуть під найстаріший дуб пожертву, звертаючись до Макоші: «Покровушко моя, Покровушко, покрий мою голівоньку хоч не хусткою, так ганчіркою, щоб не залишалася дівкою». Дівчата просили у Бога-Громовержця послати їм у чоловіки найкращого воїна. Після Покрови починався сезон весіль.

Якщо випадав сніг – на щастя молодій парі.
За погодою на Покрову ворожили, яка буде зима.
Обрядова страва – гарбузова бабка.

Свято проводилося саме в п'ятницю, на честь і славу жіночого роду - Праматерів і Прабабусь роду земного. Цей день іздавна є святим для дружин слав'янських. Його вшановують по-особливому.

Покрова Матері Слави – це також свято військової честі і доблесті, на якому захисники Матері-Землі показують свою спритність. Земля-Матінка – Макоша (Мати Коша) – з`являється в образі всеосяжної і непереможної Матері Слави – Богині перемоги, доброчесності і шляхетності. Вона хранителька Роду Слав'янського. Вона летить попереду війська, ведучи до Перемоги, а після битви співає про честь, могутність і подвиги витязів.

Деякі яскраві миті святкування свята Покрова представлені нижче в світлинах:

22 жовтня. Осінні Діди. Дідова субота

(зміщується на суботу). Двадцять сьомий день від Овсеня.

Кінець жовтня для слав'янських народів – це один із переламних моментів року, який ознаменовує собою зустріч Осені з Зимою, настання холодного і похмурого часу. Всіляка нечисть уривається у світ Яви, щоб випробовувати людей на силу духу.

Для слав'ян Осінні Діди – це день, коли Мати-Земля і Дана-водиця «засинають» до наступної весни. Люди просять у них вибачення за все, чим образили впродовж року. У селах в цей час відкривають сезон хатніх ремесел, починають м'яти і тріпати льон, готуючи його для прядіння. Жінки виносять витріпаний льон на показ, улаштовуються «льняні оглядини». Ці стародавні традиції святкування останніх днів жовтня досі сповідують прихильники Рідної Православної Віри.

На цей день кожен готує для своїх Предків Требу – пиріг, хліб, печиво або зерно, і під час обряду сам же їх жертвує. Після «Дідів» швидко приходить Зима, покриваючи Землю-Матінку сніговим покровом. Так відбувається одвічний коловорот Живоявлення.

28 жовтня. Макоша

Зміщується на восьму п'ятницю від Рожаниць.

Це - свято прощання з Матір'ю-Землею і закінчення періоду весіль, бо після Мариного дня в Яві панують невідомі сили таємних (темних) Богів. У цей час слід приділити більше уваги своєму духовному розвитку і самопізнанню. Суворо забороняється цього дня шити, різати, працювати з нитками, пряжею, веретеном.

У пожертву Макоші приносять хліб, калину, а також пряжу – щоб «напряла» хазяям і їхнім діткам довгу нитку Життя. Цього дня освячуються квіти, які потім упродовж року використовуються в лікуванні.

Деякі яскраві миті святкування свята Макоші представлені нижче в світлинах:

28 жовтня – 3 листопада. Сварожки (Сварожі святки)

Листопад

1 листопада. Сварогів День

Сороковий день від осіннього рівнодення.

Ушанування Сварога як Небесного Коваля, Творця усього сущого і охоронця родинних союзів.

Це період, коли людина вчиться бути творцем своєї долі, тому вшановується Великий Творець Всесвіту – Сварог. На його честь розпалюються вогні, зміцнюючи, таким чином, світло в наших душах.

8 листопада. Див

У громадах проводять священні стани. Всебог Рід відкриває відаючим людям таємниці і осіняє їх осяяннями. Це свято волхвівське, воно пов'язане з проявом особистих якостей Духовних Провідників.

15 листопада. День Мари (Марени)

За сорок днів до Коляди.

Рідні Боги залишають Яву до Коляди. Природа завмирає. Час початку різдвяного очищення душі і тіла. Святкування цього дня не проводять, але православний рідновір віддає данину поваги таємним (темним) Богам, утверджуючись у праведності, тобто цього дня дуже важливо здійснювати добрі, благі вчинки.

25 листопада. Свято Долі*

За тридцять днів до Коляди.

Молодіжні вечорниці, дівочі ворожіння. Доля (Стріча) – Богиня, яка визначає долю людини.

Доля, як і Макоша, є втіленням Матері Лади. Як і свято Макоші, випадає на останню п'ятницю місяця. Свято на честь Долі святкувалося після завершення господарських робіт, коли жінки приступали до хатніх справ. Пізньої осені вони виймали зі своїх скринь літні заготовки свіжої пряжі. Вже після святкувань починали активно прясти, ткати, вишивати і шити одяг на цілий рік. Це був час,благодатний для роздумів і прояву творчості, тому цього дня дівчата проводили ворожіння і всілякі обряди на пророцтво долі. Це веселе молодіжне свято.

Деякі яскраві миті святкування свята Долі представлені нижче в світлинах:

29 листопада. Калита

Причащання священним обрядовим хлібом – Калитою. Ворожіння на майбутнє. Калита – помічник Бога Сонця в боротьбі з темними силами. Саме в цей час активність Сонця найменша, а новий Місяць тільки починає народжуватися. Калита посланий на Землю, щоб у нелегкий час пітьми, коли можуть зруйнуватися сімейні зв'язки, вберегти душевну теплоту, любов і розуміння між чоловіком і дружиною.

Свято Калити – це обрядове свято громади і кожної сім'ї, а також найбільш сприятливий час для тих, хто мріє про сімейний союз.

Якщо Доля пов'язана з дівочим майбутнім, то Калита приділяє увагу чоловічій частині роду земного. Цього дня в майбутнє дивилися хлопці. Але їхнє ворожіння проходило як тризна - змагання в силі і вміннях, головним з яких є кусання Калити (обрядового калача).

Грудень

4 грудня. Віста

Ушанування Зорі, яка символізує взаємини світлих і темних сил. У цей день славлять зоряне небо і всіх Світлих Богів, а також ушановують Богів Темних. Обряд проводиться в хаті: батько або старший у роді очищає хату чотирма стихіями, після чого читається Слава всім Богам. Діти готуються до зустрічі з Дідом Морозом.

6 грудня. Мороз

День ушанування Велеса як керманича земними морозами, тому його й називають Дід Мороз.

Це свято, коли діти демонструють свої знання і вміння. Ті, хто дійсно досяг достойних успіхів, отримують подарунки від Мороза. Вважалось, що недбайливих дітей Мороз покарає, а може і на смерть заморозити. У цей день заведено проводити ігри і гуляння для дітей, накривати святкові столи, проводити славлення Велеса й обдаровувати дітей подарунками.

16 грудня. Початок суворого дев’ятиденного очищення душі і тіла. Повний перехід на рослинну їжу.

21 грудня. Корочун*. Зимове сонцестояння

У цей день не проводять жодних особливих обрядів, вважається за потрібне захистити себе і свою хату від таємних сил Наві, які гуляють свою останню ніч у Яві. Ці переконання відобразив М.В.Гоголь у своїй повісті «Вечера на хуторе близ Диканьки», показавши, як усіляка нечисть намагається зашкодити людині. Весь вільний час приділяється вивченню колядок і підготовці до Різдва Божича-Коляди. У деяких краях Слав'янщини саме цього дня чоловіки йдуть у ліс, щоб підготувати Бадняк (трухляву колоду, яка символізуватиме старий рік).

23 грудня. Святвечір*

Сім'я накриває святковий стіл із дванадцяти страв, головним з яких має бути багата кутя. Кожна страва символізує собою один місяць, який виявляє якусь частину Бога. Згадаємо казку «Дванадцять місяців», в котрій місяці з'являються як живі особи. Це день ушанування Творця Всесвіту – Батька Сварога, тому проводяться Слави Сварогу і обряди, що символізують творення Всесвіту. Таким обрядом є символічне оборювання плугом снігу або простору навколо родового будинку. Увечері весь рід сідає за святковий стіл, старійшина читає молитву Сварогу і прославляє Всесвіт. Після півночі починаються колядування – обрядові славлення зимового щойно народженого Сонця-Божича. Колядників запрошують до хати, обдаровують стравами і грошима.

24 грудня. Коляда*. Різдво Божича

Після обіду – свято Рода Всевишнього, Прародителя всього сущого. День присвячується єднанню роду. Одружені діти несуть вечерю батькам. Діти обов'язково приходять або приїжджають до своїх батьків; якщо батьки вже померли, обов'язково несуть пригощання на могилу. У жодному разі не можна вживати хмільне, а особливо ретельно в різдвяні дні треба стежити за чистотою, щоб ніхто з родичів не порушував святості. Цього дня слід прочитати Славу Роду-Всебогу. Коляда – найважливіше з різдвяних свят, воно знаменує собою переддень Святок – 12 святочних днів, які починаються відразу ж після дня Великої Матері Лади.

25 грудня. Ушанування Великої Матері Лади*

День прославляння Матері Лади, Великої дружини Сварога, Небесної Богородиці, Матері всіх Рідних Богів. Дівчата і жінки справляють Славу Богині Ладі, прославляють її любов і лад. На капищах кладуть треби до кумирів Великої Матері, заміжні жінки моляться про народження здорових дітей. Проводяться також поминальні обряди і поминання в храмах (вночі всі небіжчики сходяться до храму, де їм Волхви читають молитви). На Богородицю молодь улаштовує великі вечері з їжі, заробленої колядуванням. Зароблені гроші молодь віддає для громади і храму.

31 грудня. Щедрий Вечір*

Народна назва свята – Маланка. На відміну від колядувань, у яких участь беруть тільки хлопці, Маланка – обряд також і дівочий. Цього вечора дівчата ходять щедрувати. Вони, як правило, не заходять у хату, а співають пісень-щедрівок попід вікнами. Хлопці цього дня обирають поміж себе найкращого витівника, перевдягають його в жіночий одяг – і він виконує роль Маланки. Вибирають ще й інших персонажів. Вийшовши на вулицю, хлопці починають жартувати. Удосталь потішившись, гурт іде до хат, де є дочки на виданні. Увійшовши, хлопці заводять такі ігри, у перебігу яких створюють безлад у хаті. Особливою «спритністю» відрізняється Маланка: вона розкидає сміття, заглядає в горщики, щоб відшукати посуд із молоком і помазати їм піч, тому хазяї заздалегідь ховають від «шкідливої» Маланки всілякий посуд. Дівчата також виряджають своїх Маланку і Василя, але щедрують вони, не заходячи до хат, а у дворах і попід вікнами.